На Заході компенсація робітникам виросла з робітничих рухів і сягає корінням у ранні європейські торговельні гільдії. Суть компенсації працівникам полягає у заміщенні доходу та забезпеченні медичного страхування, коли працівник отримує травму на роботі або захворює внаслідок характеру роботи. У письмовій історії визнання прав робітників існувало ще в середні віки, прикладом чого є селянське повстання в Англії в 14 столітті, яке було прискорене економічними труднощами внаслідок Чорної смерті та високих податків. Незважаючи на те, що на той час ідеї колективних переговорів і профспілок були незаконними, вони бродили й час від часу спалахували під час заворушень луддитів під час промислової революції у 18 столітті. Більшої згуртованості довелося зачекати до 19-го сторіччя, щоб розпочатися, коли соціалістичні ідеї Карла Маркса почали закріплюватися. На початку 20-го століття права трудящих були закріплені Міжнародною організацією праці, яка пізніше була включена до ООН.
Загальне право зобов’язує роботодавця забезпечити безпечне робоче середовище, безпечні інструменти та належну допомогу, щоб не перевантажувати працівника. В даний час компенсація працівникам є видом страхування, який збалансовує права працівників і роботодавців. Зокрема, працівник отримує пільги, як правило, заміну заробітної плати та витрати на лікування, в обмін на відмову від права подати до суду на роботодавця за недбалість, незалежно від вини. В ідеалі претензії розглядаються неупередженою комісією з компенсацій працівникам, яка є фінансово незалежною та не має зв’язків з групами особливих інтересів.
Сьогодні комісія з компенсацій працівників охоплює безпеку працівників загалом і існує в більшості країн розвиненого світу в різних форматах. У деяких країнах, таких як Японія та Бразилія, функції комісії з компенсацій працівникам бере на себе уряд. У Бразилії незалежну раду з компенсацій працівникам замінює державний Національний інститут соціального страхування, який є загальним соціальним страхуванням, що покриває всі стандартні виплати, а також страхування на випадок безробіття та медичні виплати. Система фінансується за рахунок внесків самозайнятих осіб, найманих працівників та роботодавців за встановленим графіком. Що стосується Японії, рада з компенсацій працівникам має форму Управління стандартів праці, яке керує страхуванням праці, що складається зі страхування на випадок безробіття та страхування від нещасних випадків.
Німецька система, Інститут компенсації працівникам, стала прототипом для інших європейських країн і фінансується роботодавцями, а уряд робить внески від імені певних категорій осіб, наприклад студентів. Самозайняті особи можуть оформити страхування за рахунок добровільних внесків. Німеччина має 90% повернення до роботи; однак щотижнева заміна заробітної плати та комплексні медичні виплати можуть продовжуватися, доки особа не отримає право на забезпечення по старості. Успіх страхування робітників у Німеччині, можливо, пояснюється його поєднанням із надійними програмами перенавчання та підвищення кваліфікації.
Бразилія, Японія та Німеччина є прикладами компенсації працівникам, яка зосереджена на страхуванні. Сполучені Штати, які загалом є більш спорідненими, зберегли свою увагу до захисту роботодавців. У кожному штаті є рада, яка наглядає за діяльністю державних і приватних організацій, які надають компенсацію працівникам. Окремі штати стверджували, що зобов’язання роботодавців купувати компенсаційне страхування працівникам без вини було порушенням вимоги роботодавців до належної правової процедури. У 1917 році Верховний суд Сполучених Штатів вирішив, що судові позови роботодавців можуть тривати за наявності законодавства про обов’язкову компенсацію працівникам.
У більшості штатів працівники отримуватимуть медичні виплати за травми та захворювання, пов’язані з роботою. Однак, якщо роботодавці відмовляються від плану страхування, і якщо працівник може довести недбалість, працівник може подати до суду та отримати компенсацію, яка перевищує виплати, передбачені компенсацією працівникам. Роботодавці, які не підписалися, повідомили про більшу задоволеність працівників своєю винагородою та менші витрати, пов’язані з наданням компенсації. З огляду на це, недостатнє повідомлення про травми, пов’язані з роботою, продовжує залишатися проблемою в Сполучених Штатах. Працівники побоюються, що їхні роботодавці можуть помститися, якщо працівник повідомить про травму на виробництві та оплачуватиме медичні рахунки з власної кишені або покладатиметься на приватні чи державні плани медичного страхування. У будь-якому випадку результат буде негативним для працівника та страхової компанії. Більшість спорів щодо компенсацій працівникам тепер передаються поза судовою системою до адміністративних органів і вирішуються неофіційно.
Подібно до Сполучених Штатів, Велика Британія зосередила увагу на захисті роботодавця. Комісії з компенсацій працівників як такої не існує, і всі питання охорони здоров’я, пов’язані з роботою, регулюються Виконавчим органом з охорони праці. За винятком цивільних службовців, усі працівники застраховані обов’язковим страхуванням відповідальності роботодавця. Щоб отримати виплати, працівник повинен довести, що роботодавець юридично зобов’язаний виплачувати компенсацію. До кінця 19 століття закон переглянув обов'язок працівника лише доводити, що травма чи хвороба сталися на роботі.
У соціалістичних країнах, таких як Швеція, 90% працівників охоплені колективними договорами, а до роботодавців застосовується незначне регулювання. Результатом є збалансована автономія, ідеальна для вільних переговорів з обох сторін. Рада з компенсацій працівникам є обов’язковою національною програмою, яка тісно пов’язана з програмою національної безпеки. Працівники, які не охоплені страховкою відсутності вини, можуть подати до суду на роботодавця для отримання компенсації. Однак, враховуючи високий рівень охоплення національним страхуванням працівників, цей курс відвідують рідко.
В інших частинах світу комісії з компенсацій працівникам не існує, або законодавство щодо права працівників на компенсацію застосовується неоднаково. Працівники в країнах, що швидко розвиваються, таких як Індія та Китай, знаходяться в зоні особливого ризику, оскільки промисловість загалом нерегульована, а медичне страхування часто покриває лише лікування в лікарні. Дійсно, для більшості працівників світу інвалідність або травма можуть призвести до катастрофічних рахунків за медичне обслуговування та бідності домогосподарства.
Таким чином, незважаючи на добрі наміри Міжнародної організації праці, немає глобальної стандартизації щодо ради компенсацій працівникам. Концепція компенсації працівникам виникла з робітничих коаліцій і з часом стала законодавством, яке намагалося досягти балансу між правами працівників і роботодавців. Те, як ця концепція розвивалася в окремих країнах, залежало від того, наскільки робітники змогли організуватись і наскільки уряд підтримував робітників.